Яка відповідальність Америки перед народом Ірану?

Концепція, яку свого часу висловив держсекретар Колін Пауелл перед війною в Іраку, говорить: якщо ти щось зламаєш — будь то країна, а не вазочка — відповідальність за це лежить на тобі.

У контексті планів Трампа щодо Ірану прагматики з холодним поглядом — незалежно від того, підтримували вони останню військову операцію США чи ні — можуть сподіватися, що він не буде слідувати Пауелловій теорії, яка призвела до десятиліть невдалих і дорогих спроб будівництва державності на Близькому Сході.

Можливо, це звучить безсердечно, але США не зобов’язані захищати іранський народ. Коли бомби перестануть падати, Америка не нестиме відповідальності, якщо в Тегерані залишаться репресивні режими. Країна була зруйнована ще до нашої військової операції. Саме це руйнування стало причиною удару.

Єдина відповідальність Америки — захистити своїх громадян від активних загроз. Протягом 47 років Іран становив таку загрозу, забравши життя тисяч американців та їхніх союзників у Лівані, Іраку, Сирії, Ізраїлі та інших країнах. Відповідні удари були б виправданими в будь-який час. Міністр оборони Піт Хегсет наголосив: "Ми не розпочинали цю війну, але під керівництвом Трампа ми її завершуємо."

Чи відбудеться друга частина цього твердження — побачимо, але нинішній момент був вдалим. Спільні дії США та Ізраїлю проти агресивної теократії Тегерана, включно з санкціями та бомбардуваннями минулого червня, що знищили ядерну програму, створили можливість послабити ворога. Історія показує, що дипломатія лише давала б Ірану час відновлювати свої смертоносні потужності. Настав час скористатися шансом.

Ті, хто стверджує, що США застосовують власні смертоносні механізми, роблять хибне порівняння. Америка та її союзники десятиліттями страждали від дій Ірану та його проксі, серед яких ХАМАС, Хезболла та різні іракські формування. "Смерть Америці" була не лише гаслом, а й ідеологією для мюлля.

Помилкове припущення, яке керувало ядерною угодою 2015 року за Обами — що Іран прийме наші цінності, якщо отримає шанс — ігнорувало факт: керівництво країни не розділяє наш світогляд. Така сама помилка довго відбувалася щодо Китаю та Росії. Вони бачать світ по-іншому, прагнучи влади й завоювань, а не співіснування.

Війна завжди жорстока, а людські втрати — трагедія. Іноді вона необхідна для зупинки небезпечних ворогів. Цивільні страждають у будь-якому конфлікті, і їх варто оберігати. Водночас неправильно стверджувати, що громадяни диктатури не несуть відповідальності за дії влади. Іранці були представлені мюллями з 1979 року, надаючи їм базу для терору. Мільйони виходили на вулиці, підтримуючи жорстокі дії уряду. Ігнорування цього факту перетворює населення на щит для лідерів.

Після знищення здатності Ірану загрожувати іншим державам можна буде оголосити "Місію виконано". Зауваження Трампа про можливе "не гірше" правління нових сил в Ірані не змінить результату операції. Якщо нові лідери стануть монстрами, вони загрожуватимуть лише власному народу, а не світові.

У світі багато таких монстрів — геноциди та криваві кампанії в Судані, Конго, М’янмі та інших країнах підтверджують це. Вони здебільшого не становлять прямої загрози для нас, тому ми ігноруємо їх.

Велика військова потужність США дозволяє зупиняти відносно слабкі загрози поза кордонами. Створення миру всередині інших країн часто перевищує наші можливості. Успіхи відбуваються, коли зміни ініціює сам народ. Це не означає, що слід відмовлятися від ідеалів свободи.

Приклад Ірану можна порівняти із системою правосуддя. Коли особа загрожує іншим, її обмежують у правах. Мета не в перетворенні її на кращу людину, а в усуненні загрози для інших.

Якщо щось зламано, повернути це до початкового стану важко.

Автор: Дж. Педер Зейн, редактор RealClearInvestigations та колоніст RealClearPolitics. Слідкуйте за ним у X @jpederzane.

Підписуйтесь на наш Телеграм канал

Підписуйтесь на наш канал і будьте в курсі всіх останніх подій України та Світу

Відкрити канал