Українка відповіла нападу джихадистів, що вбили її синів

Попередження: Деякі моменти можуть бути травмуючими для читачів

У темному приміщенні табору для біженців в Кот-д'Івуарі 57-річна Ямеого Аміната живе з важкими спогадами про вбивство її чотирьох синів джихадистами в її рідній країні, Буркіна-Фасо. У 2022 році, коли вона була відсутня вдома, озброєні бойовики, які тероризують громади в центральному Буркіна-Фасо вже майже 15 років, напали на її село. Джихадисти силоміць захопили село, забрали худобу та землю, вбили багато місцевих жителів, серед яких були й її сини віком від 25 до 32 років.

«Вони порізали горло чотирьом моїм дітям», — розповіла вона BBC, її тіло тремтіло від емоцій. «Коли я приїхала, вони вбивали мого четвертого сина». Аміната розповіла, що вона схопила ніж, щоб дати відсіч, але була перевершена, побита, кинута в кущі і залишена з тяжкими травмами голови, плеча та горла. Вона також додала, що її дочка відділилася від неї під час нападу і з того часу не з'являлася.

У 2023 році Аміната втекла до табору Ніоронігю в сусідньому Кот-д'Івуарі, зберігши кровавий одяг як сумний спогад про ті події. «Я не знаю, як жити далі. У мене немає нічого», — сказала вона BBC.

Внаслідок цього конфлікту в Буркіна-Фасо загинули щонайменше 10 000 людей, а насильство охопило також сусідні Малі та Нігер. ООН визначила цей регіон як «епіцентр» глобального джихадистського насильства. Військовий правитель Буркіна-Фасо, капітан Ібрагім Траоре, налагодив тісні зв'язки з президентом Росії Володимиром Путіним.

Військові хунти захопили владу в усіх трьох країнах, обіцяючи покласти край повстанню. Вони відмовились від традиційних західних союзників і звернулись до Росії за військовою допомогою. Хоча російські сили, під прапором Африканського корпусу, були розгорнуті в Буркіна-Фасо, повстання продовжується, і найбільш потужною групою є афілійована з «Аль-Каїдою» організація Джама'ат Нусрат аль-Іслам уа-ль-Муслімін (JNIM).

Як і Аміната, 60-річний фермер Хассане Талл покинув північ Буркіна-Фасо в 2023 році зі своїми трьома дружинами та 19 дітьми після численних нападів. «Ми втікали від зіткнень між джихадистами та силами безпеки», — сказав він. «Ми думали, що помремо». Зараз він проживає в таборі Ніоронігю та зазначає, що йому було боляче залишати рідну землю, але для його родини не було майбутнього вдома.

Табір Ніоронігю, де проживають Аміната та Талл, знаходиться поблизу кордону з Буркіна-Фасо. Він був заснований у 2023 році під егідою ООН та іворійських властей. Розрахований на 6000 осіб, цей табір разом із сусіднім табором Тімала наразі вміщує близько 13 000 біженців, що значно перевищує його потужності. За даними ООН, більше трьох мільйонів людей стали вимушеними переселенцями в регіоні Сахелю.

Зараз понад 80 000 осіб з Буркіна-Фасо живуть у таборах у Кот-д'Івуарі. Висловлюючи подяку за надане укриття, Аміната сказала: «Я дякую державі Кот-д'Івуар і всім івуарійцям». «Я покинула свій будинок, бо нас вигнали джихадисти. Вони сказали, що хочуть країни», — додала вона.

Схожі розповіді про втрату близьких та залишкову травму лунають у таборі від інших біженців. Деякі з них приїхали з Малі. Серед них 27-річний випускник фінансового факультету. Він і його брати нещодавно здійснили небезпечну подорож на дерев'яній човні по річці Нігер з Гао в північному Малі до столиці Бамако, а потім поїхали на автобусі до північного Кот-д'Івуару заради безпеки. Випускник розповів, що вони змушені були залишити рідний край після того, як їхнього 24-річного кузена вбили підозрювані джихадисти.

«Він був рибалкою. Він звично повертався з риболовлі вночі. Його атакували двоє чоловіків на мотоциклах. Такі речі трапляються кожного дня. Ми жили в страху, не знаючи, чи прокинемося наступного дня», — розповів він BBC.

Економіка Кот-д'Івуару є однією з найшвидше зростаючих в регіоні, але безробіття та бідність залишаються високими, а місцеві жителі на прикордонних територіях турбуються про наплив біженців. Проте представник уряду Джаматигуї Туре заявив BBC, що біженців не відправлять назад. «Ті, хто приїжджають, — це наші брати; ми маємо спільну історію та культуру», — сказав він.

Однак представниця ООН з розвитку, Блерта Цела, попередила, що ресурси перебувають під серйозним тиском. «Число біженців зросло надзвичайно. Більшість з них насправді не знаходяться в таборах. Вони живуть у родинах івуарійців», — сказала вона.

Для Амінати почати нове життя в іншій країні означає не тільки адаптацію, але й постійний тягар спогадів про те, що вона залишила. «Я досі не можу стерти те, що сталося зі мною», — сказала вона. «Ми просто молимося до Бога, щоб мир повернувся в Буркіна-Фасо».