Індуси ризикують життям, підступаючись до бика на щорічному фестивалі.

Працівник будівельної сфери, Сараванан Б, чекав цілий рік, щоб відсвяткувати свою справжню пристрасть — боротьбу з биками голими руками, яка ніколи не втрачає популярності на півдні Індії. Це традиція, відома як джаллікатту, яка зберігається протягом багатьох століть під час щорічних святкувань збору врожаю в штаті Таміл Наду, незважаючи на регулярні травми і навіть смерті через небезпечний характер цього виду спорту.

Для 31-річного Сараванана боротьба з биком — це просто частина його життя. "Я виріс, спостерігаючи за цим і з дитинства зацікавився тим, щоб стати борцем на джаллікатту", — поділився він. Це захоплення ніколи не згасало, і в 18 років він приєднався до тієї групи накачаних чоловіків, яких він колись обожнював, і почав боротися з буйними тваринами.

На фестивалі Понгал, який відбувся минулого тижня в його рідному селі поблизу міста Мадурай в Таміл Наду, Сараванан зізнався, що боровся з биками "лише для свого задоволення" і не заради призових грошей. "Зазвичай я все, що виграю, віддаю іншим", — зазначив він.

Ця подія залишається популярною, незважаючи на десятки загиблих і сотні травмованих за роки проведення змагань, а також на постійні звинувачення в жорстокому поводженні з тваринами та численні судові позови. Критики стверджують, що організатори дають бикам алкоголь, кидають їм в очі порошок чилі, щоб викликати паніку, або ж заточують роги склом. Також надходили повідомлення про серйозні травми або загибель тварин під час цих змагань.

Організатори категорично заперечують ці звинувачення, стверджуючи, що для проведення таких подій існують суворі правила, а джаллікатту є важливою частиною культури Тамілів. Сараванан також відкидає твердження про жорстокість спорту. "Ті, хто не розуміє джаллікатту, можуть думати, що це шкодить бикові, але я завжди бачу бика як свого друга. Я ніколи не шкодую тварині", — каже він.

Незважаючи на численні травми, він вважає, що ризики того варті, бо приносить задоволення і гордість бути частиною цього заходу. "Я отримав багато травм під час боротьби з биками", — розповідає він. "Маю безліч шрамів на тілі".

Сараванан дотримується суворого режиму тренувань, не палить і не п'є, щоб підтримувати свою форму, тренуючись з биками мінімум двічі на тиждень. Його захоплення поділяє навіть його наречена, яка "полюбляє борців джаллікатту", — додає він. "Це одна з головних причин нашого шлюбу".

Призові фонди в джаллікатту порівняно з іншими видами спорту невеликі. "Але для борця з биком перемога... це питання гордості", — підсумував Сараванан.