Спостереження після зникнення свідків: як привнести освіту про Голокост вдома для нового покоління

Джо Енгель: Сліди в пам'яті після зникнення свідків: Як навчати про Голокост новому поколінню

Джо Енгель був і залишається іконою Чарлстона, Південна Кароліна. Народившись у Закрочимі, Польща, він пережив Освенцім і кілька інших концтаборів, а також боровся з опором перед тим, як стати біженцем в Америці в 1949 році. Після завершення роботи в бізнесі з хімічного чищення одягу, Енгель присвятив свої останні роки освіті щодо Голокосту. В рамках цих зусиль він часто сидів на лавках у центрі міста, носив бейдж із написом «Джо Енгель, переживший Голокост: запитуйте мене», ставши першим публічним меморіалом жертвам нацистського геноциду. Знаючи, що він не зможе передавати своє послання вічно, Енгель разом зі своїм другом і співпереживцем Пінкусом Колендером ініціював встановлення постійного меморіалу, який тепер стоїть у парку Маріон-сквер в Чарлстоні.

У 2021 році я переїхав до міста, щоб обійняти посаду професора та директора з вивчення Голокосту в Коледжі Чарлстона. Мені пощастило зустріти Енгеля та навчати багатьох місцевих студентів, які вже були з ним знайомі. Він помер наступного року, у віці 95 років.

Протягом багатьох років історики, освітяни та єврейські громади обговорюють, як навчати про Голокост після того, як свідки підуть. Тепер лише невелика частина студентів зустрічалася з людьми, які пережили цей жах. Більшість студентів навіть не знайомі з американськими ветеранами Другої світової війни, і мало хто має чітке уявлення про свої родинні зв'язки з цією війною. Час іде, відстань збільшується, а знання змінюються. Одне тривожне дослідження 2018 року показало, що 45% дорослих американців не можуть назвати жоден з понад 40 000 нацистських таборів і гетто, а 41% молодших американців вважають, що нацистська Німеччина вбила менше ніж 6 мільйонів євреїв під час Голокосту.

Згідно з дослідженням 2025 року, яке провела Комісія з вимог, вціліло понад 200 000 пережилих, середній вік яких становить 87 років. На жаль, передбачається, що 7 з 10 з них помруть протягом наступного десятиліття. З їхньою відсутністю на горизонті, як можна зберегти зв'язок сучасних студентів з цією історією та зменшити відчуття дистанції?

Як наблизити історію до сучасного покоління

Один з ефективних методів – це допомогти студентам зрозуміти, як Голокост пов'язаний з їхнім рідним краєм і власним часом. У своїх заняттях з Голокосту я тепер використовую набір листів, надісланих родиною польських євреїв своїм родичам у Кемдені, Південна Кароліна. Листи є потужним джерелом, яке демонструє зростаючу відчайдушність головної авторки, Малі Ландсман. У 1938 році вона звернулася до своєї кузини Мінні Тевел Баум за допомогою в рятуванні від Адольфа Гітлера. Хоча вони ніколи не зустрічалися, Мінні намагалася зробити все можливе для допомоги. Однак через обмеження імміграції в США і нацистську політику, що була смертельною, Малі разом зі своїм чоловіком Хаїмом і двома дітьми, Ідою та Пеппі, загинули в Освенцімі.

Ці жахливі листи показують зв'язок війни з маленьким містом Південної Кароліни. Вони надають Голокосту реальне людське обличчя та зв'язок з місцями, які студенти знають. Коледж Чарлстона має ще одну велику колекцію листів – папери Гелен Штерн Ліптон, які складаються з понад 170 сторінок кореспонденції між родичами, що знаходилися в різних частинах Європи, Росії та навіть Центральної Азії.

Подібні колекції не є рідкістю. Я брав участь у заняттях, що використовують листівки Сара Спіри, надіслані з гетто в Польщі до сільської Вісконсин. Архіви подібного типу є в різних куточках США, і більшість громад мають зв'язки з Голокостом, чи через артефакти, чи через людей, які мали прямі родинні зв'язки.

Важливість спадщини та інтергенераційного травмування

Одним із підходів, який довів свою ефективність, є залучення нащадків пережилих для розповідей про те, як вони перенесли цей досвід і як це вплинуло на їхнє життя та життя їхніх родин. Ці відвідини є не просто переказами історій про подолання, але й глибокими дискусіями про спадщину, травму, що передавалася через покоління, та труднощі відновлення.

Коли нащадок розповідає студентам про минуле, це важливо. Але коли він говорить, як це минуле вплинуло на його життя, життя його родини та громади, це набагато важливіше. Студенти отримують знання про те, як травма Голокосту передавалася через покоління, як це змінює людей та їхнє сприйняття світу.

Нова перспектива для майбутніх поколінь

Те, що надихає в цих методах, – це те, що вони показують важливість реального людського зв'язку в епоху штучного інтелекту, великих технологій та всезагальної присутності соціальних мереж. Студенти втягуються у місцеві історії, які пов'язані з реальними людьми, і часто починають власні дослідження, щоб краще зрозуміти ці листи.

Один з моїх студентів навіть допоміг перетворити ці листи на навчальний матеріал, який тепер використовується далеко за межами нашого коледжу. Інший провів кропітку роботу, щоб встановити чотири нові пам'ятні камені Stolpersteine в Берліні на честь родини Ландсман.

Це справжнє завдання для нас усіх – зберігати історію живою та доступною для нових поколінь, поки свідки ще серед нас.