Молода Америка стикається з кризою доступності житла: політичні наслідки

За останнє десятиліття кількість молодих людей, які живуть з батьками, збільшилась на півтора мільйона. Вони не досягають фінансової незалежності. Після пандемії оренда житла у Чикаго подорожчала на 40%, вартість володіння автомобілем зросла більш ніж на 40%, а ціни на медичне страхування та медичні послуги стрімко зросли. Борг студентів зріс у чотири рази з 2000 року, а зарплати на початкових посадах не поспішають йти в ногу з інфляцією. Для молоді, яка не має фінансової або родинної підтримки, це справжня криза доступності, яка здається непереборною. Вартість життя стала головним політичним питанням покоління Z у 2024 році; вони відчувають, що «Американська мрія» віддаляється. Це змушує їх йти на крайнощі. Хоча політичні аналітики стверджують, що покоління Z має більше можливостей, ніж попередні покоління, і журналісти пишуть про «великий міф економічного стану зумерів», вказуючи на зростання багатства та низький рівень безробіття в порівнянні з попередниками, політичні екстремісти від демократичного соціалізму, як-от Хасан Пайкер, до праворадикальних націоналістів, як Нік Фуентес, підтверджують наратив стурбованого покоління.

Оскільки покоління Z схиляється до крайнощів, на законодавцях лежить відповідальність повернути їх до центру та відновити їхню віру в Американську мрію. Це можна зробити шляхом ремонту систем, які стримують молодь, а не пропонуючи популістські швидкі рішення або заперечуючи реальність їхніх переживань. Багатство не зростає, коли ви живете в кімнаті свого дитинства. Низьке безробіття не має значення, якщо робочі місця на ринку тимчасові, низькооплачувані або зникають, як тільки економіка дає збій або ШІ заміняє вас. Молодь налякана.

Праві радикали звинувачують іммігрантів. Ліві радикали звинувачують мільярдерів. Лідери пропонують рішення, як-от допомога в оплаті авансу на житло в розмірі $25,000 або масові депортації, щоб вирішити житлову проблему молоді. Ці крайнощі є хибними.

Реальність така: урядові регулювання підвищили витрати та знищили можливості для молоді. Протягом багатьох років законодавці впроваджували елементи популізму лівого та правого спрямування в економіку через урядові мандати, бар'єри для зони, регулювання оренди, а також тарифи. Потім вони дивувались, чому ціни зросли, а робочі місця зникли. Ці політики не працюють, незалежно від того, яка партія їх впроваджує, і вони особливо шкідливі для молодших поколінь. Чи то провальна Пропозиція 13 у Каліфорнії, яка заморозила податки на власність, поки ціни на житло злетіли, чи то плани Флориди скасувати податки на власність для пенсіонерів, ці політики обмежують пропозицію житла та підвищують витрати для молодих людей і тих, хто купує житло вперше.

У Нью-Йорку виборці підтримали соціалістичного кандидата, який пообіцяв вирішити кризу доступності та змусити мільярдерів платити «справедливу частку». Платформа Жоран Мандані в області житла передбачає стабілізацію орендної плати та розширення урядового фінансування на доступне житло. Зрештою, заходи контролю за орендою призведуть до зростання витрат на житло, а розвиток державного сектору коштуватиме платникам податків величезні суми, як це сталося в Чикаго, де подібні «доступні» одиниці коштували платникам податків до $700,000 кожна.

Міста, як-от Остін та Міннеаполіс, які стають притулками для покоління Z, показують, що відбувається, коли бар'єри на вільному ринку зникають: будівлі зростають, оренда знижується, а робочі місця з'являються.

У Міннеаполісі виборці відхилили кандидатуру соціалістичного кандидата на пост мера, який виступав з подібною платформою до Мандані. Популізм не приваблює виборців, коли оренда житла низька. Секрет доступного життя, як виявилось, полягає в усуненні бар'єрів, що обмежують пропозицію житла, таких як зонування, дозволи та естетичні вимоги.

Щодо праці, прогресивний рух за мінімальну заробітну плату в $15 годину протягом десятиліття тримав бізнеси в облозі. У Чикаго мер Брендон Джонсон скасував мінімальну заробітну плату, змусивши ресторани платити працівникам нову шокуючу годинну ставку. Як наслідок, ресторани закривались, а бізнеси покидали місто. Коли зникли стимули для найму молодих працівників і працівників на чайові, заробітні плати почали уповільнюватися, а працевлаштування молоді скоротилось. Замість створення нових стимулів для найму молодих працівників прогресивні рішення зводились до закликів «обкласти податками багатих» і вкладати гроші платників податків у міські програми працевлаштування для молоді.

З іншого боку, політичний коментатор Налін Хейлі, син Нікі Хейлі, і Джаррод Райт, ведучий подкасту на тему «Америка перш за все», розвинули антимігрантську риторику і переконали покоління Z, що робітники з візами H-1B шкодять економіці, закликаючи до припинення програми. Наразі Техас розпочав розслідування для оцінки цієї програми і обмежує нових заявників. Тим часом тарифи президента Трампа підвищують витрати на повсякденні товари та необхідні для «Американської мрії» предмети, включаючи автомобілі та житло. Жорсткі заходи щодо імміграції спричинили лише політичну нестабільність, а не економічну безпеку для американців.

Зниження витрат, створення робочих місць і зростання заробітної плати не досягти через урядові мандати чи обмеження на імміграцію. Покоління Z потребує політик, які збільшують можливості та знижують податкові і регуляторні навантаження. Законодавці повинні реформувати бар'єри для працевлаштування, такі як ліцензування професій та вимоги до дипломів, щоб розширити можливості для молодих працівників. Тільки коли «Американська мрія» стане досяжною, лідери зможуть повернути покоління Z від крайнощів.

Мікі Хорстман — асоційований комунікаційний фахівець Інституту політики Іллінойсу та стипендіат по соціальній мобільності для Young Voices.

Підписуйтесь на наш Телеграм канал

Підписуйтесь на наш канал і будьте в курсі всіх останніх подій України та Світу

Відкрити канал